Вот уже целый год прошел с момента написания первого материала. Как быстро летит время. За этот год столько всего произошло... Мы полюбили свой блог и своих читателей, познакомились с интересными и неравнодушными к своему делу коллегами. И в очередной раз
убедились в том, что библиотекари отнюдь не серые и безынициативные мышки, а вполне современные и продвинутые люди. Как приятно, что библиотечный мир, благодаря интернет - общению, становиться более сплоченным. Так что будем продолжать и дальше. Очень рады, если кому-то наши записи показались интересными. Берегите себя.
Дорогі коллегиічитачі, в мене єдля вас приємна новина. Виставку, присвячену 100-річчю від дня народження Сергія Шишка, вНаціональному художньому музеїУкраїни продовжили до 4 січня.Але
раджу вам поспішити, тому що передноворічні справи можуть відволікти вас і ви не отримаєте такого задоволення, яке отримала я , відвідавши її. Сергій Шишко, мені здається, найбільш київський з усіх київських художників. Місто в його
полотнах світле, чисте і щасливе.Ми маємо змогу перенестись на піввіку назад і прогулятисьвулицями, де немаєбруду, реклами, потоку машин.
Можна глянути з Володимирськоїгірки на лівий берег і не побачитиМанхеттен.Зате можнапобачити як будується міст Метро, Русанівка, бульвар Дружби народів. Може вже
хто й не знає таких назв,яквулиця Леніна, Кірова,Свердлова, Першотравневий парк, але самі вони майже не змінились, хіба що фонтани тоді ще працювали. Я пам”ятаю руїни Успенського собору в Києво-ПечерськійЛаврі, а виявляється, в
1953 році там ще була частина церкви. Цікаво, коли її зруйнували зовсім? Поділ, Куренівка, Печерськ –вони вже інші. Але ще можна до них повернутись у нашій пам”яті. Можна подивитись на них очима художника,
який так любив це місто, що ця любов наповнила зали музею, не залишивши байдужими глядачів. А ще – Ніжин, Канів, села, поля, озера,квіти, портрети, весна, зима, осінь…
100ліричних елегійних, сонячних, імпресіоністських полотендадуть вам відповідь на питання: чи можна відшукати втрачений час. Можна, але
лише до 4 січня. До речі, у фонді нашої бібліотекиєальбом репродукцій «Сергій Шишко», виданий у 1977 році видавництвом «Мистецтво».
Вчора в Національній парламентській бібліотеці відбулася презентація біобібліографічного покажчика «Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика». На презентацію прибув сам поет, якому на днях виповнилося 75 років. Друзі, колеги, читачі вітали ювіляра. Народний артист України Олег Биструшкін прочитав поему І.Драча,
тріо бандуристок заспівали «Многая літа…». Теплі слова М.Жулинського, Р.Чілачави, Л.Тарнашинської, С.Тримбача та ін. звучали щиро та знаходили відгук у серцях гостей. Один з виступаючих
порівняв поета з крокодилом, що наче добродушно дрімає, але при небезпеці буває небезпечним. Дійсно, ювіляр сидів з незворушним виразом обличчя, але реакція його на деякі слова виступаючих була
блискавичною і дотепною. Всі працівники бібліотек міста отримали покажчик і я з ним ознайомилась після презентації детально. Можна привітати колег з цією роботою. Такої якості поліграфічні видання в Україні
зараз виходять нечасто, а бібліографічні покажчики взагалі не виходять. Тобто, це - найкраще виданий бібліографічний покажчик, який мені попався на очі за останні роки. Хай колеги мене поправлять, якщо це не так. Зміст роботи відповідає формі. Я впевнена, що до нього ввійшло абсолютно все, що колись вийшло з під пера автора і було надруковане. Мабуть і самому
Драчеві буде цікаво переглянути цю книгу, не може ж він усе пам’ятати. Покажчик містить досить об’ємні вступні статті, малюнки, портрети, фотографії. Ну, і звичайно, довідковий апарат: алфавітний, іменний покажчики,
фільмографія, фотолітопис та ін. Мені було дуже приємно тримати в руках цю книгу. По закінченні, біля гардеробу я стала свідком цілком анекдотичного діалогу. Жінка звернулась до юнака, який щойно
зайшов в бібліотеку і намагався здати пальто: « Пробачте, Ви не знаєте членом якої партії є Драч?» . «А хто такий Драч?»- була відповідь. Ну що ж, як кажуть, чукча не чітатєль… Ми українці, що і говорити, любимо себе хвалити. І все у нас найкраще, і всюди ми найперші… А от поезія, скажу я вам, у нас, дійсно, є. Є Ліна Костенко, є Василь Симоненко, є Микола Вінграновський, є Борис Олійник. Є і буде чудовий поет Іван Драч. Читайте його вірші і рекомендуйте своїм читачам.
Сегодня у «Світогляда» праздничный день – ровно тридцать лет назад в библиотеку пришла работать, любимая всеми нами, Светлана. Вот только странно, как такая молодая и энергичная девушка, так давно работает. Света - человек удивительный: умница, красавица, профессионал, абсолютно неконфликтна, но при этом всегда имеет свой взгляд на вещи, аналитический ум, гибкость мышления. Вот к кому в любой момент можно обратиться за помощью, а главное гарантированно её получить, трудно найти более чуткого к чужим проблемам человека. При этом Светлана – натура увлечённая: семьёй, фотографией, книгами. Очень рады, что именно нам повезло работать со Светой.
Светочка, поздравляем, любим и желаем проработать в нашей библиотеке ещё лет тридцать!
Ко Всеукраинскому дню библиотек на сегодня был запланирован флешмоб "Как пройти в библиотеку?". Несмотря на дождь в первой половине дня, наш флешмоб состоялся.
Как только просветлело мы поспешили на улицу интересоваться у прохожих где находится ближайшая библиотека. Люди улыбались, с радостью
показывали как пройти, некоторые даже хотели лично довести прямо до порога, а уж тем кто не знал или хотел нас отправить в Парламентскую библиотеку, мы рассказывали, что библиотека есть
гораздо ближе и конечно всех приглашали приходить, вручали визитки. Тем кто знал как пройти в библиотеку мы дарили закладки со
смайликом (они понравились людям больше всего и разошлись полностью). Результат акции очень нас порадовал: люди о нас знают, а те, кто не знал, благодарили за информацию и обещали заходить.
Приближается наш профессиональный праздник и захотелось организовать интересное мероприятие, что-бы порадовать себя и читателей. Вот и решили мы провести голосование среди посетителей , что-бы узнать кто из библиотекарей завоевал большее доверие читателей, подобрав ключ к их сердцам. Сделали плакат с фотографиями и именами всех работников обслуживания, над портретами прорези для голосования, под плакатом коробочка с сердечками. Повесили плакат на самом видном месте, и в течении недели читатели будут голосовать за любимого библиотекаря. 29 сентября, накануне Дня библиотек, голоса будут подсчитаны и определиться лидер, который обязательно получит приз. Мы знаем что за материалами блога следят и читатели нашей библиотеки, поэтому обращаемся к ним: Даже если ещё не подошел срок сдавать книги, зайдите в библиотеку и проголосуйте за любимого библиотекаря!
29 сентября были подсчитаны голоса читателей. Теперь мы точно знаем кто любимец читателей - им стал Дима, но в нелегкой борьбе, ведь Наташа отстала всего на четыре сердца.
Случайно наткнулась на любопытный тест, имея за плечами огромный стаж чтения, решила смеха ради, "выяснить" что-бы мне такого почитать... Но получив результат, подумала что, что-то в этом тесте есть, ведь "Сто лет одиночества" и правда одна из самых любимых книг, перечитанная многократно, да и Маркес - мой писатель.Вдруг и вам будет интересно пройти этот тест:
Ровно тридцать лет прошлос тех пор, как я покинула славный город Винницу, отработав после института три года в областной научной библиотеке им. К.Тимирязева.В честь этого события отцы города устроили большой праздник,который я посетила по приглашениюподруги и коллеги Ларисы. В этот день заодно отмечали
еще одну дату- 656 лет Виннице.Праздник начался с карнавала. Я много видела карнавалов по телевизору, но лучше один раз увидеть его в Виннице. Толпы горожан восторженно приветствовали козаків и козачков, гимнастов, клоунов, ангелов, джамперов, реперов, музыкантов с песнями и танцами шествовавших по
длинной центральной Соборной улице. Даже суровые милиционеры, охраняющие порядок и дисциплину, улыбались и пытались удержаться от соблазна станцевать какую-нибудь самбу. Если вы по какой-то причине не можете побывать на венецианском карнавале, не расстраивайтесь,
винницкий ничуть не хуже. И проходит он, как меня заверили, ежегодно. Да и ехатьдо Винницы не дольше чем до Венеции, всего три часа, и не самолетом, а электричкой.Вечерний концерт на площади с участием Джамалы, ТНМК, Дианы Арбениной и др., на который я умудрилась не взять фотоаппарат,закончился
невиданным фейерверком .Следующий день был посвящен прогулке по городу, который за прошедшие тридцать лет из провинциального советского областного центра превратился всовременный европейский культурный город. Чистые улицы, магазины, кафе и рестораны-есть где отдохнуть. Парк имени Горького всегда был любимым
местом винничан. Здесь по-прежнему играет духовой оркестр и кружится колесо обозрения. А еще появилось небольшое озеро с лебедями Адамом и Евой и их потомством. В Виннице даже есть свой Андреевской спуск (только не Андреевский и не спуск). На улице Архитектора Артыновасреди уютных особняков начала прошлого века
расположились художники и торговцы сувенирами.Если бросить монетку в шляпу железного музыканта, он вам сыграет Вивальди, а такой же железныйпевец, возможно, что-нибудь споет, но пробиться к нему было трудно, из-за желающих сфотографироваться.Конечно, я не могла не посетить библиотеку им. Тимирязева.
После недавнего ремонта она сталатем, чем и должна быть библиотека – культурным центром города.Представьте, я даже встретила коллег, которые по-прежнему работают там все эти тридцать лет. И они нисколько не изменились, разве что стали красивее, как и сама библиотека.
В воскресеньевечером все население города потянулось на набережную Рошен, где начал работать цветомузыкальный фонтан, подаренный этой осенью винничанам Фондом Петра Порошенко.Преса
называет его одним из самых больших в Европе.Верю! Особенность его в том, что он бьет прямо из реки Южный Буг. Небо, вода,свет – на эти вещи можно смотреть бесконечно. И все это под звуки прекрасной музыки.
Криза літератури зачепила і нашу країну.Всі спроби держави підтримати вітчизняних літераторів розбиваються об порожні торбинки читачів, що повертаються з книжкового
ярмарку. До речі , і на VIIКиївському міжнародному книжковому ярмарку 2011 мені не вдалось купити жодної книжки.Російські стенди привернули увагу якістю поліграфії. Але почувши скільки коштує вибрана мною книга,засоромилась, що я не в білих рукавичках, таку коштовну річ слід тримати в музеї. Та й 75 гривень, які
запросило видавництво «Фоліо» за томик віршів поета Бориса Чичибабінамені видалась надмірною. Білоруси сиділи одиноко. Їх чудові книги про красу рідного краю білоруською мовою були такого формату, що їх можна було розглядати від протилежної
стіни. Азербайджан привіз декілька книг з портретами Гейдара Алієва і ще декілька з портретами його сина – ПрезидентаІльхама Алієва. Хочаосновну масу видавництв на ярмарку складали українські, ніяких відкриттів у розділі художньої літератури вони не зробили. Літературна «тусовка» починає нагадувати поп-музичну.
Таня Малярчук, Ірен Роздобудько, Сергій Жадан, Андрій Курковприйшли всерйоз і надовго. І ніяких більш імен на своїй території вони не потерплять. Народ
товпився лише біля стендів з дитячими книжечками. Я думаю це тому, що дітям можна «впарити» все, навіть ці безкінечні “Пригоди … з… на(в)… “. Підставляй хоч
краплинку, хоч хмаринку, зміст не міняється. Але в усьому можна побачити і позитивний момент.Як добре, що бібліотекам дають так мало грошей на придбання літератури. Інакше б це море книг, за які не проголосував гаманцем покупець, потекло б до нашого читача. Адже державні кошти, як відомо ніхто не рахує.
