воскресенье, 16 марта 2014 г.

Из чего же, из чего же, из чего же сделана библиотека???



Как быстро летит время, не успели оглянуться, как прошло 10 лет со дня открытия библиотеки. Удивительная она, наша библиотека: с одной стороны одна из самых молодых в Киеве, а с другой библиотеки-родоначальницы (им.Л.Толстого и им.В.Короленко) насчитывают почти 70-летнюю историю. Мы знаем читателей, которые записались ещё в 1947 году (год открытия библиотеки им.Л.Толстого). Библиотека изменила форму, но содержание, дух мы бережно перенесли в новое помещение. Библиотека, особенно публичная, ведь, определяется не только и не столько книжным фондом, а в первую очередь людьми, которые там работают. Именно они создают атмосферу, уют, настроение и характер библиотеки. Я горжусь своим коллективом. Мы все очень разные, но мы одна команда, одна семья единомышленников. Без моих «девочек» я бы не выдержала полутора лет жизни на стройке, сдалась бы под натиском дырявых труб, дряхлой канализации, бесконечного утверждения документов, переноса книг «туда-сюда», нервов, слёз… Это их хрупкие плечи подняли все нелёгкие стеллажи и книги, это их юмор поддерживал в самые отчаянные моменты, и при этом библиотеки не прекращали работать и обслуживали читателей в полном объёме. Спасибо нашим верным читателям, которые помогали и словом и делом, и связями и советом. Спасибо за это и за все десять лет под грифом «Світогляд». Это вы помогли, никому не известной библиотеке, приобрести имя в библиотечном пространстве. Поэтому видео-визитку, созданную к 10-летию библиотеки, хочу посвятить её коллективу.
Илона Митина.
P.S. В этот раз записать текст нам помог читатель библиотеки и по совместительству заслуженный артист Украины Пётр Панчук. Мы с Петром Фадеевичем пришли в библиотеку в один день: я как библиотекарь, он как читатель. В этом году у нас 30-летний юбилей работы и дружбы с библиотекой. Спасибо за верность и помощь.

воскресенье, 2 марта 2014 г.

Співець людини, волі й України.



Як же важко зараз думати про щось крім напруженої ситуації в країні… А ще минулого тижня, коли ми готували до презентації відео кліп про Тараса Шевченка, настрої в повітрі витали дещо інші. Але, мабуть, така вже доля у Тараса Григоровича, що і ювілей його прийшовся на буремні часи. Що нового ще можна сказати про людину, коли, здається, про неї сказано вже все, яку знають всі, кожен крок якої досліджено? По-перше те, що коли людина віддає себе без останку, щедро ділиться своїми талантами, то ті щедро посіяні зерна проростають, щоб їх пожинали інші. Скільки  вже поколінь збирають урожай на цій ниві, а вона не скудіє. Таким чином Тарас Шевченко не вмирає і по сьогодні, і кожен, хто шукає, знайде для себе відповідь. Саме таким – живим, сучасним, завжди актуальним є для мене Тарас Григорович Шевченко. Я впевнена, що і в наші дні Шевченко може бути цікавим молодому поколінню. «Тільки не треба робити з нього ікону», наголошує співак, фронтмен гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. Зовсім нещодавно здавалось, що сучасна молодь менш патріотично налаштована, аніж старші покоління, але цей міф розвіяли лютневі подій на Євромайдані. Молоді хлопці віддавали свої життя «За честь, славу, за братерство, за волю Вкраїни.» Поезія Великого Кобзаря і досі викликає у людей почуття гордості і захоплення своєю красою, силою слова та народною мудрістю. Пропоную переглянути ролик, в якому ми намагались дати слово самому Тарасу Григоровичу, бо навряд чи в когось із нас вийде краще.
Ілона Мітіна.